«Ми разом, але чомусь так самотньо»
Психотерапія, тривожність, емоційне вигорання, самопідтримка, відновлення, внутрішній спокій – це все не абстрактні слова. Це про той момент, коли ти сидиш поруч із людиною, яку колись дуже любив, і раптом розумієш – ніби між вами прірва. Говорите – але не чуєте. Доторкаєшся – але не відчуваєш тепла. І стає страшно. Бо ви ж разом. А відчуття – самотності.
Іноді найважче – не коли стосунки закінчились, а коли вони тривають, але в них тебе вже немає. Ти ще усміхаєшся, щось плануєш, готуєш вечерю, відповідаєш на повідомлення. Але десь всередині – тиша. Така глуха, що лякає.
Як це відчувається
Живеш поруч – і все одно сам. Людина є, контакт є, побут – теж. Але серце ніби не бере участі. Іноді ти починаєш думати: може, я щось роблю не так? Може, треба старатись більше, говорити лагідніше, мовчати довше? А потім ловиш себе на думці – я просто втомився. Від того, що постійно намагаюсь бути нормальною.
Ти погоджуєшся, коли не хочеш. Слухаєш, коли не чують тебе. Засинаєш із телефоном у руці, просто щоб не відчувати цю порожнечу. І кажеш собі – все добре. Хоч насправді – ні.
Що за цим стоїть
Знаєте… я бачив це сотні разів. І кожен раз трохи болить. Бо цей стан – не про розлад у парі. Це про історії, які почались ще тоді, коли ти був дитиною. Коли треба було мовчати, щоб не засмучувати маму. Усміхатись, коли страшно. Бути зручною, щоб тебе любили. І тепер у стосунках ти робиш те саме – не заважаєш, не говориш, не просиш.
І здається, що це любов. Бо ж ти терпиш, підтримуєш, розумієш. Але любов – це не про тишу в обмін на мир. Це про живість. А коли її нема – навіть поруч із кимось стає самотньо.
Коли стає важко
Іноді ти прокидаєшся вночі, дивишся на нього – і думаєш: ми взагалі ще разом?
Іноді плачеш у душі, щоб ніхто не чув.
Іноді просто ходиш по квартирі, ніби тінь.
Іноді втома така глибока, що навіть сваритися вже немає сил.
І тоді починаєш думати – може, це я зіпсувалась? Може, треба просто потерпіти ще трохи?...
Що може допомогти
Я не скажу тобі – треба поговорити. Бо не завжди можна. І не завжди є сили. Але можна почати з меншого.
-Зупинись. Просто на хвилину. Відчуй – що ти зараз проживаєш?
-Постав собі питання: де я зникаю? Чиїм очікуванням живу?
-Спробуй замість як бути правильною? запитати себе – як бути живою?
-І скажи вголос щось просте: мені важко. мені сумно. я хочу по-іншому.
Це не слабкість. Це перший крок до себе.
Іноді жінки приходять і кажуть: я боюсь, що якщо почну говорити – все розвалиться. Але потім вони починають говорити – і виявляється, що саме так стосунки починають дихати.
Кілька слів наостанок
Тобі не треба бути зручною. Ти маєш право бути собою. Зі своїм ні. Зі своїм я хочу. Зі своїм мені боляче. І навіть якщо поруч зараз тиша – це не кінець. Це просто пауза. І з неї теж починається нове життя.
Якщо вам зараз складно, якщо здається, що ви поруч, але самі – можна поговорити про це з психологом у центрі AlmaSpace. Онлайн або очно. Без оцінок, без тиску. Просто щоб знову знайти опору.




